Киноточка
Для просмотра уведомлений авторизируйтесь.
- 0 +

Отже, співробітник спецслужб Чу взагалі не розуміє, як можна мати справи з тваринами. У нього до них гостра неприязнь, яку він самостійно не в силах перебороти. Проте, коли перед ним стає серйозне завдання геополітичного характеру, Чу повинен взяти себе в кулак і виконати те, що від нього вимагається. Вся справа в тому, що на 25-ти річчя китайсько-корейських дипломатичних відносин, з Піднебесної на корейський півострів має відправитися панда Мінмін. Це жест доброї волі, який не можна проігнорувати. Однак відбувається непередбачене, Мінмін викрадають, і Чу повинен якомога швидше все виправити. Але найцікавіше те, що наш герой раптово починає розуміти тварин. Тільки ось це благо чи тягар, Чу ще належить з'ясувати. Фільм виглядає дуже легко, я б сказав ненав'язливо. Не скажу, що при перегляді мене прям накривало хвилями сміху, але дивитися за Чу і його пригодами в світі тварин було весело. Сподобався мені виконавець головної ролі, нехай його ім'я вам нічого особливого не скаже. Головне, що відіграв він на всі сто відсотків, і не забував про самоіронію. А в таких фільмах без цього нікуди. Багато з тварин були привезені на знімальний майданчик в реальності, але як і варто було очікувати, без комп'ютерної графіки теж не обійшлося. Вона звичайно не на висоті, хоча не скажу, що мене це якось дратувало. Просто треба прийняти, що фільм вийшов хороший, але не шедевр. Комедія для всієї родини, не інакше, і від неї не потрібно вимагати якихось величезних величин. Пригоди тут не зупиняються до самої кульмінації. Вона не особливо вразила мене, але наприклад молодшим глядачам було забавно за всім цим спостерігати. Вийшов досить оригінальний азіатський духовний побратим «Доктора Дуллітла». Не ідеально, але цілком забавно.

2020-09-18 18:28:36
- 0 +

Режисерська робота Тимура Ященко «Черкаси» буксирує глядача в віддаляє лютневий Крим 2014 року, коли колективна українська рана тільки починала кровить невеликими порізами захоплюваних адмінбудинків на політичному тілі півострова. Пануюча розгубленість можновладців по низхідній скочується до самого маленького командира на місцях, змушуючи тих приймати нелогічні і часом згубні рішення. Початок великої смути, коли здавалося, що досить пограти мускулами і стоїть брат біля воріт відправиться додому. Час-Рубікон, в швидкому потоці якого кожен сам давав собі відповідь, до чиєї березі він пристане. І цієї гнітючою атмосферою просякнутий майже весь хронометраж стрічки, за що «Черкасам» можна поставити якщо не максимальний, то дуже високий бал. Зображення великого на відстані розмиває долі окремих персонажів. Номінуючи фільм в номінацію «драма», дует сценаристів не потрудився розкрити героїв тих, чиї імена стоять на афіші першими, а саме Мишко (Євген Ламах) і Лев (Дмитро Сова). Якщо про перший по ходу картини стає відомо хоч щось, то його названий один себе взагалі не проявляє, щоб хоч якось пробудити глядацьке співпереживання. А додайте сюди ще харизму Командира (Роман Семисал, «Редут» з «кіборгів» 2017 г.), віртуозно володіє матом, і питання про верховенство серед персонажів на порядку денному стоятиме більше не буде. Крім фонових ТВ-новин про Майдан і «зелених чоловічків», автентичну атмосферу доповнює операторська робота Юрія Дунаю. Міксуючи динамічні екшн-сцени разом із затяжними перебивками небесно-морських пейзажів, він немов огортає глядача вакуумом розгубленою невизначеності, в який була запечатана вся тодішня дійсність. «Черкаси» рідняться з «кіборгів» не тільки через Романа Семисала. Як і робота Ахтема Сейтаблаєва, стрічка про долю екіпажу мінного тральщика не перетинає лінію буйків, за якою починається пропаганда. Тут періодично дають слово «тому боці», а образ ворога далекий від карикатурності.

2020-09-08 15:42:09
- 0 +

Скажімо прямо, ідея картини цікава, нова і, що найбільш важливо, актуальна. Вплив людства на навколишній світ, бездумна експлуатація природних ресурсів рано чи пізно повинна була привести до відповідної реакції (я міркую з точки зору рецензента-фантаста, оскільки жанр до того спонукає). Що ж ми бачимо на старті? Незрозумілі масові самогубства на початку картини, визнаю чесно, шокували. Страшно. Незрозуміло, чого чекати далі. Після того, як повідомили про поширення Явища по території США, моє нетерпіння щодо подальшого розвитку сюжету, можливих причин події значно зміцнилося. Реалізація альтернативного апокаліптичного сценарію, вірніше, то, як саме переміщувався вірус, справило на мене враження. Сперечатися не стану. Різноманітність способів самогубств теж внесло свою лепту. На завершення обговорення плюсів 'Явища' хочу відзначити саундтрек. Він ідеально передав атмосферу безвиході і страху. Мінуси, на жаль, є. Головний недолік - це Марк Уолберг. Не дарма його номінували на Золоту Малину. У фільмі він ніякої. Однотипний, нудний персонаж. Ні емоцій, ні харизми. Зої Дешанель також нічим не порадувала. У фільмі в принципі немає жодного героя, який би ніс хоча б якусь смислове навантаження. Міркування в картині щодо майбутнього кінця світу позбавлені властивої подібним подіям паніки: персонажі говорять багато, але їх діалоги не передають всієї трагедії людського втручання. Знайшов кілька нестиковок (Цілком логічних): зворушлива сцена в кінці, коли Уолберг і Дешанель йдуть один одному назустріч (якщо на вулиці перебувати вкрай небезпечно, навіщо брати з собою дівчинку ??), літня пара зібралася в останній раз відвідати свою теплицю (там, де рослини, це важливе уточнення), дивна поведінка практично всіх осіб, які беруть участь у втечі від епідемії (чесно кажучи, багатьох з них було абсолютно не шкода, настільки тупо і неприродно вони себе вели). Кінцівка була цілком доречною. Вона трохи скрасила центральну частину фільму, яка, на мій погляд, могла б бути більш розгорнутої. Як на мене, "Явище" заслуговує оцінку 6 з 10

2020-08-29 17:53:00
- 0 +

Не всяка людина при здоровому розумі й твердій пам'яті зможе подивитися це чудо. Здавалося, що жанр хоррору останнім часом пріподносіт сюрпризи, але це на перший погляд, і поки тільки Blumhouse користується популярністю. Тут все інакше. Режисер Флорія Сиджизмондо намірилася зробити якісний проект, насичений спаспенсом. Але все що ми бачимо, це старі прийоми, наповнені повільним знущанням дітей. А секрети житла, які доведеться розкривати молодий і недосвідчений няні Кейт, тягнуть її НЕ дно. Ну ладно, мама хвора і купу боргів. Але якщо бачиш, що робота не йде може варто поміняти, незважаючи на обіцянку. І навіть коли сподіваєшся, що з'являться примари з дзеркала, або істерія героїні вкрай зажене її в могилу, але ж вона ще не здається, хоробрість на обличчя і вперед! Тим більше взявшись з поглибленим вивченням щоденників співробітників, треба було відразу йти. Або коли зателефонувала подрузі. Вважаю Маккензі Девіс, хоч і не сильно, але реабілітувалася після провального шостого «Термінатора». Зачіска, а-ля Шарліз Терон їй до лиця. Фінн Вулфард виріс, але тут, незважаючи на попередні роботи, показує не стільки гру, скільки егоїстичного хлопчика, благородної крові, що страждає статевим дозріванням. Бруклін Принс незважаючи на свої юні роки і 10 років від роду, вже встигла з'явиться з Уїллемом Дефо в «Проекті Флорида», знялася в ролі страшної хоррор дівчинки у ванній (це те, що я хотів бачити в фільмі!) І плюс режисер короткометражки Colours . Охренеть просто, і це говорю не тільки від переповнених почуттів, але і дивуюся як дитячий Голлівуд набирає обертів. Стрімко дітлахи захоплюють кіноіндустрію. З одного боку - це лякає, з іншого трохи радує. Весь фільм вона намагалася бути пай дівчинкою, але в потрібний момент показувала свої навички акторської майстерності. Поруч з цими дітьми кожен педагог збожеволіє. А тут ще й няня з м'якотілим характером, що властиво кожній няні на світі. І якби не докучання старшого, то все б нічого. Та тільки примари в справу втрутилися. І гувернантка (Барбара Мартен), немов шпигунка нишпорить у пошуках здобичі. І все це заходить так далеко, що і вирватися не можна. Мабуть, режисер зрозумів що фільм позбавляється хоррор родзинки, і додала оригінальну кінцівку, щоб не нудно виглядало. На виході маємо аристократичну картину з парою приколів. З таким успіхом, можна було Бруклін поставити на місце постановника. Але зате для багатьох няньок в світі, це відмінний спосіб переглянути свою професію

2020-04-09 16:49:17
- 2 +

Формула створення фільму-пограбування обкатана вже тисячі разів. Хто тільки чого на екранах не викрадав: корони імперій, стародавні скарби і безглузду мазанину в черговий галереї. Але ніхто не зрівняється з тим хлопцем, що років зо два тому просто зайшов на виставку, взяв картину і пішов. На жаль, кіно, засноване на такій історії не було б цікавим. У Росії якісних фільмів про негідників-аферистів особисто я не пам'ятаю. І, вітаю нас, він таки стався. Фільм, який не зіпсувала навіть Ксенія Собчак в одній з важливих ролей. Суть дуже проста: аферист по імені Фелікс (Янковський) повертається на волю після відсидки і збирається розрахуватися з боргами, вкравши картину Марка Ротко під назвою «Номер один». На жаль, колись великий шахрай вже здав позиції і набирає собі команду абсолютних невдах. І, нехай звучить такий концепт вкрай банально, фільм вміє радувати абсолютно ненав'язливо поданої історією пограбування з вдало вкрапленнями жартами навіть не на межі фолу, що дивно. Більш того, за таким фарсовим пограбуванням навіть цікаво спостерігати. З сумного: всю акторську роботу тягне на собі прекрасний Філіп Янковський, при цьому граючи приблизно одну емоцію протягом всієї картини. Благо, він головний герой і екранного часу у нього більш ніж достатньо. А ще «Номер один» - це петербурзька картина. Тут вам і даху, і шаверма, і все, що завгодно, кричуще про північній столиці.

2020-03-27 12:36:27
- 0 +

Забавно, що фільм 2020 року - це не перший ремейк історії про остров. Серіал, випущений в 1998 році, теж став перезапуском багатосерійної фантастичної драми з 1970-х. Причина, чому сценаристи повертаються до однієї і тієї ж задумом, цілком зрозуміла - ідея існування загадкового відокремленого місця, яке втілює побажання відвідувачів, може перетворитися в зручний хоррор або комедію, якщо проект потрапить в руки до тямущому кінематографістові. На жаль, нова стрічка була реалізована Джеффом Уодлоу режисером, у якого поки не виходить ставити захоплюючі або хоча б частково осмислені історії. Під його керівництвом звичайний недраматичним сценарій перетворюється в погано опрацьовану зв'язку подій, яку посилюють погані діалоги і відсутність харизматичних персонажів. В принципі, зав'язка «Острова фантазій» цілком собі хороша - вона обіцяє легке кіно, подібне атракціону. Такий фільм повинен як слід розважити, не залишаючи після себе важкий тягар філософських роздумів. У випадку з роботою Джеффа Уодлоу виходить трохи інакше. Стрічка не стає захоплюючою пригодою, швидше за прикрою двогодинний тратою часу. Не виключено, що на атмосферу фільму міг вплинути рейтинг PG-13, урезавший будь криваві або жорстокі сцени (що все одно не виправдовує режисерський провал Джеффа Уодлоу). Це рішення компанії Blumhouse Productions, яка випустила «Острів фантазій» в середині лютого, мабуть, з надією зібрати біля екрану якомога більше глядачів різного віку.

2020-02-21 18:03:15
- 1 +

Заявляю, що більшість дівчат хочуть вийти заміж. але знайти гідного кандидата на посаду чоловіка вкрай важко. Деяким доводиться дивитися, як інші одружуються, народжують дітей, створюють сім'ї. А для неординарних особистостей, так їх як Емма, влаштовувати особисте життя інших. Часом, це може перерости в захоплення, що говорить про непоганий кар'єрі. Роман Джейн Остін, закінчений в 1815 році, ще за життя письменниці ні розпроданий повністю. Однак це не завадило розкрити повністю потенціал героїні Емми Вудхаус. Минула екранізація з Кейт Бекінсейл «Любов і дружба» мені сподобалася. Перш за все герої тієї історії вміло облуди, володіють умінням виходити з конфузно дилеми, з яким доводилося стикатися тієї героїні, що намагається забезпечити не тільки себе, але і свою рідню безбідне існування. XIX століття. Емма (Аня Тейлор-Джой) - в міру багата, зарозуміла дівчина. Чи не зустрічаючись і не шукаючи способу побачитися хоч з одним чоловіком, вона всюди намагається ухилитися від відповіді, тому що не бачить сенсу в одруженні. Її натура злегка зарозуміла, але коли настане черга закохатися їй, тут вона повинна прийняти важливий вибір. Вона навмисно не обтяжує себе шлюбом і вихованням дітей, адже заміжжя - не просто помилка, це спосіб втратити саму себе. Потішило участь Міранди Харт, яка виконала роль неписьменною міс Бейтс, яка страждає словестного нетриманням. Актриса запам'яталася ще в «шпигунів», після чого я чекав її появи, хоч в якому-небудь ще іронічному образі. Героїня Міа Гот грає дівчину, якої не вистачає почуття такту. Але посилена дружба з міс Вудхаус повинна показати дівчині всі тонкощі сімейного життя і визначитися з вибором кавалера. Хоча на мене, краще вибрала б фермера. Запам'ятався Білл Найі в образі худого батька головної героїні. А також Джонні Флінн, який запам'ятався Паскалем в «Звірі». Його містер Найтлі намагається влитися в громадськість, незважаючи на свою замкнуту натуру і лицемірство, він буде змінюватися поруч з Еммою. Британський постановник Отем де Уайльд, який займався в основному короткометражками, створив свою версію роману. А надзвичайний сценарій Елінор Каттон, додав радісні сюжетні повороти і моменти, багато в чому поліпшивши прочитання великої письменниці. Адже ця історія не про одну дівчину, а про всіх жінок. Нехай вони з різними характерами, зате кожна шукає свій промінчик щастя.

2020-02-20 16:23:03
- 0 +

Правда перший закордонний фільм японського класика Хірокадзу Корееда, який отримав в 2018 році Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю за чудову драматичну картину« Магазинні злодюжки ». І по правді кажучи, на цьому можна закінчувати рецензію, тому що «Правда» вийшла, як це часто буває в реальному житті, прісної, нудною і, в общем-то, нікому не потрібною. Старіюча діва французького кінематографа Фаб'єн Данжевілль (її грає Катрін Деньов) випускає книгу своїх мемуарів під назвою «Правда», в якій її приїхала в гості з США доросла дочка-сценарист Люмір (Жюльєт Бінош) з чоловіком, серіальним актором середньої руки, Хенком (Ітан Хоук) і дитиною, не знаходить і дещиці тієї самої правди. У той же самий час Фаб'єн починає зніматися в якомусь фантастичному артхаусному фільмі в ролі дочки своєї нестаріючої матері (Манон Клавель). Корееда нехитрими художніми прийомами намагається розповісти глядачеві, що він (глядач) і так прекрасно знає, що актори та інші люди творчих професій не завжди легко уживаються зі своїми родичами і часто бувають не найкращими батьками на світі, в той час як на публіці виставляють себе зразками для наслідування у всіх аспектах свого життя. Ну, а сюжетні перипетії, пов'язані з новою акторською роботою Фаб'єн повинні допомогти їй, як би встати на місце власної дочки Люмір, і знайти з тієї взаєморозуміння. Люмір ж отримує можливість поглянути на всю ситуацію з боку і краще зрозуміти, як мати, так і себе. Правду не можна назвати поганою чи хорошою. Це просто фільм, з чудовими акторами, які іноді жартують, іноді озвучують непогані думки, а іноді просто сидять за столом і їдять смачну їжу і п'ють вино. Але, на жаль, неповторного французького шарму у фільмі немає і в помині. Так що порекомендувати цю картину можна, хіба що фанатам Катрін Деньов, так всім тим, хто вже переглянув всі попередні роботи Хірокадзу Корееда.

2020-02-17 17:15:25
- 3 +

Джуманджі: Новий Рівень це ідеальне кіно для перегляду в веселій компанії друзів або разом з другою половинкою, де знайшлося місце як для доброго, простого гумору, так і для напружених сцен, в яких хвилюєшся і переживаєш за головних героїв, а кінцівка історії починає здаватися не такою вже й передбачуваною. Головна перевага цього фільму, як і попередній частині, практично цілком складається в його акторському складі і приголомшливому, талановитому виконанні головних ролей, які опинилися в тілах своїх ігрових персонажів, які не мають на перший погляд рівно нічого спільного з героями в їх реальному житті. Безглузді ситуації, в яких старенький Денні ДеВіто в тілі Дуейна 'Скали' Джонсона роздає ляпаси злим NPC-бандитам і в наступній же сцені фліртує з найсексуальнішою дівчиною з черговою сюжетної лінії, ламаючи англійську мову своїм прекрасним італійським акцентом - найкраще, що є в цьому фільмі Одночасно хочеться відзначити п'яну абсурдність деяких моментів, можливих лише в божевільній чарівної грі, де героям посеред пустелі, на іржавих автомобілях доводиться збігати від армії вселяють жах страусів. Це настільки безглуздо і дивно, що хочеться сміятися на весь кінозал. Якщо ви розраховуєте як слід повеселитися - сміливо хапайте ваших друзів, свого хлопця або дівчину, і йдіть дивитися «Новий Рівень». Ви не знайдете в цій пригоді надто глибоку драму, інтригуюче складних персонажів або якогось неймовірного фіналу. Зате чудово проведете час зі своїми близькими і будете всю дорогу додому повторювати деякі фрази головних героїв, що по-своєму западають в душу, будь то завдяки їх комічності або чогось зовсім іншого. Просто, але насичено, бадьоро і цікаво. Що ще потрібно хорошому уікенду?

2020-02-15 17:45:03
- 1 +

Хороший добротний фільм. Ні це не «28 панфіловців», це начебто і близько, але в той же час зовсім інше кіно. По суті це так звана «окопна правда», коли абсолютно різні люди - вчорашній школяр, колгоспник, постраждалі від репресій, кримінальник, тобто по суті всі представники народу змушені перебувати разом і для них немає заборонених тем для обговорень. Ржев не експлуатуються бойові сцени, основне екранне час в ньому займає проміжок між захопленням села і очікування контратаки німців. Можливо комусь здасться, що в бойових сценах є відсилання до «28 панфіловців» і «Врятувати рядового Райана», але немає всі ці сцени присутні в оригіналі - повісті В'ячеслава Кондратьєва. Приємно здивувало досить складне змішування жанрів для одного фільму: детектив, драма, трилер, військовий кіно. Якщо звернутися до першоджерела, - «Спокутувати кров'ю» В'ячеслава Кондратьєва, учасника Ржевской битви, то можна сміливо сказати, що сюжет практично повністю збігається, за винятком деяких моментів, які швидше за все були спрощені, щоб не вплинути на хронометраж фільму. Можливо єдиним дійсно строгим розбіжністю з сюжетною лінією є причина, чому ці події відбуваються. У повісті В'ячеслава Кондратьєва причина цього кар'єризм комбата, який занадто швидко доповів про взяття Овсянниково і боячись покарання від вищого керівництва, не може прийняти вірного рішення. У фільмі ж нам пояснюють загальну суть, - всі ці жертви і атаки невеликих сіл потрібні для відволікання ворога. Думаю на загальне сприйняття фільму це ніяк не впливає. І у фільмі і в книзі солдати вірні своєму обов'язку, готові принести себе в жертву заради перемоги. Хотілося б відзначити, що для фільму були відібрані маловідомі актори, що дозволило не фокусувати увагу глядача тільки на одного з персонажів. Безумовно це смілива знахідка і плюс фільму.

2019-12-16 16:36:51
- 1 +

Якщо сюжет попередньої картини про мертвонароджену був повним дном, то тоді Monos є днищем або вершиною гори між Південною і Центральною Америкою! Якщо чесно, то не зрозумів про що було дане кіно. Не вірите? Тоді просто подивіться і ви в цьому переконаєтеся. Повірте, після перегляду ви теж прийдете саме до цієї думки. Отже, на екрані постійно миготять діти з якогось воєнізованого загону на чолі з командиром в спортивній формі. До речі, цей чувак явно страждає від комплексу Наполеона. З цієї причини спочатку подумав, що перед нами щось типу шкільного табору для скаутів. Але! Вміст наступних епізодів повністю збили мене з пантелику. Гаразд, якби це була якась японська історія начебто королівської битви, то можна було зрозуміти. З їх-то креативністю і не таке придумаєш, але ж дії розгортаються десь у відсталій частині світу. Так що Альто-де-Ніке ніяк не окремий острів з Batoru Rowaiaru. До того ж в нашому випадку вісім озброєних підлітків тримають в заручниках дорослу тітку, а озвучити причину такої поведінки режисер начебто зовсім забув або це у них вважається нормою. Звідси і з'явилося купа питань без відповіді. Рекомендувати фільм буду, але в підсумку моя оцінка буде не більше трьох балів. Підведу підсумки: Історія каламутна, загальне враження відразливе, професійних акторів немає, щось так типу масовки, діалоги на нижчому рівні. Види природи красиві і більш нічого в цьому кіно я для себе не побачила. Ні, однозначно до перегляду подібний витвір явно непридатне. Всім дякую за увагу.

2019-12-12 15:34:10
- 1 +

Історія сильної жінки що її зламати, історія шляху артиста від лікарняної палати до світової слави, історія для якої Sia написала пісні ... Для затравки цього більш ніж вистачило, а Наталі Портман стала вишенькою на торті інтересу. Зав'язка здається цікавою, старанна і у всіх сенсах правильна дівчинка ловить кулю від однокласника, але виживає. Чим не привід пронести співчуття до героїні до самих титрів? Вона виконує пісню як крик скорботної душі, але все це миттєво комерціалізується, а потім ритм оповіді збивається так сильно, ніби дивишся фінал серіалу у якого пропустив всі сезони крім першого. Повторно Селесту зустрічаємо зрілою жінкою має купу проблем навколо, так і всередині себе. Це малознайомий глядачеві персонаж, ми можемо тільки гадати як вона прийшла до цього життя і від колишньої прихильності залишається тільки інтерес до акторської роботи Наталі Портман. Окремою нотою в фільмі йдуть моменти актів насильства, і тільки на них Селеста реагує хоч якось щиро. Однак все це відбувається так невиразно і сумбурно, що зачаток авторського посилу розмивається в діалогах не несуть сюжетної і смислового навантаження. Герої не знають що і як відбувається в їхньому житті, глядач не знає як це трактувати. Все що в підсумку дарує фільм це кілька припущень про що ж він був. Начебто про те що не було б щастя, та нещастя допомогло, начебто про силу характеру, а може про те що у людини є дві сторони, або ж це кіно препарує покоління росте в епоху коли 'здаватися' прирівняне до 'бути'?

2019-12-04 16:59:30
- 0 +

У своїй другій режисерській роботі Едвард Нортон занурює глядача в нуарную атмосферу осіннього Нью-Йорка, де того разом з приватним детективом Лайонелом Ессрогом (сам режисер) належить розслідувати вбивство свого наставника і єдиного друга Френка Мінни (Брюс Вілліс). У нього є лише кілька зачіпок і сила розуму, одержимого поставленою метою, щоб розплутати клубок ретельно приховуваних таємниць, які зберігають баланс сил в самому Нью-Йорку. Розслідування заводить його в джазові клуби Гарлема, де рікою тече джин, небезпечні нетрі Брукліна і, нарешті, позолочені зали політичної еліти мегаполісу. Він кидає виклик гангстерам, корупції і найбільш небезпечного людині в місті, щоб очистити ім'я свого друга і врятувати жінку, яка може врятувати його самого. Творці фільму правильно вгадали з часом його релізу. «Сирота Бруклін» просякнутий осінньою нудьгою, а плавне розповідь і неспішні діалоги періодично ріжуться нападами синдрому Туретта, з яким живе головний герой. Листопад на вулиці - листопад на екрані. Картинка не дає багато виступів, за які можна було б зачепитися поглядом, але однорідний візуал, як результат операторської роботи Діка Поупа ( «Легенда», «Ілюзіоніст») і цілого колективу художників, не дає засумніватися в часі і локації, що відбувається. Заявляючись на вакансію детектива, «Сирота Бруклін» не ставить глядачеві нерозв'язних питань і не змушує того битися в здогадах, пориваючись самостійно докопатися до істини. Інтрига поверхнева, першопричина банальна, розв'язка суха. Нортон-актор прикриває косяки Нортона-режисера, майстерно відіграючи поведінку хворої людини, делікатно напрошуючись на порівняння з героєм Дастіна Хоффмана з «Людини дощу». Користуючись службовим становищем (режисер + сценарист), Едвард запрошує в свою картину зубрів акторського цеху в особі Брюса Вілліса, Алека Болдуїна і Вільяма Дефо, але розкриває їх персонажів рівно настільки, щоб вони не затьмарили його власного героя. І це дуже дивний крок Нортона-творця, так як рівень гри Нортона-лицедія піднімає планку настільки високо, що вся трійця до неї банально не дотягується, залишаючи нічим не заповнений простір навколо детектива Ессрога. В результаті Лайонел залишається єдиним персонажем, який отримав чіткий особистісний бекграунд, і локомотивом, що на всіх парах тягне весь кіносостав вперед. Благо акторської ресурсу у Едварда Нортона предостатньо і з звалені на себе роллю він справляється.

2019-11-21 17:17:06
- 5 +

Отже, Дев'ята ... Цей фільм режисера Миколи Хомерікі ( «Криголам») я чекав давно. але на жаль ... За віддаленим мотивами писань подружжя Дьяченко. Триллер, містика, страсті-мордасті-ужасть. Готишная відьми. Кумедний в якомусь роді кінопродукт вийшов. Суміш пригодницького кіно а ля «Мумія», коміксу, готичного трилера і нуара-детектива. І все це в багрових тонах, тьху, в пітерських туманах і каналах. Над прірвою темних вод і в тіні особняків, повз яких якось вночі гнав нещасного Євгенія страшний Мёдний вершник. Загалом - ще один «Гоголь». Тільки односерійний і без Петрова. Ну і на шибко сурьyoзних щах настояний. І саме це і вбило всю картину. Автори розривалися і так і не зрозуміли, що ж саме хочуть вони зняти. Нуар? Триллер? Ужастик? Я так розумію, що надихалися все недавнім «дуелянти» і стародавніми заморським «З пекла» і «Шерлоком Холмсом» (від Г. Річі). Але за фактом вийшло дикою ірландське рагу. З перескакиванием з місця на місце, з закадровим бубняжем, з ідіотичними часом комікс-вставками. Ну і без пари традиційних ліберальних фіг в кишені, ясний пень, теж не обійшлося. При всьому цьому треба відзначити чудову стилізація славного града Санкт-Петербурга (тут швидше має Лик темної Пальміри, з однойменного роману Васильєва). гарний головний герой - полковник Ростов (Євген Циганов), відмінно зіграв одного з справжніх упирів Юрій Колокольников. Але ось персонаж Дмитра Лисенкова (Ганін) більшу частину екранного часу дратував прямо-таки не по дитячому, прости Господи. І саме з ним пов'язана одна з нерозв'язних загадок картини. Відповідь же Хмарка мене не влаштував ... Є в цьому фільмі пара реально страшні сцени. Підсумок: Красиве, стильне, місцями мало не чарівне похмуре кіно. Але вкрай нерівне, абсолютно сире і «непропеченого» і не збалансоване. Історія, яка могла б бути розказана набагато цікавіше. На один раз.

2019-11-19 18:00:53
- 1 +

Після принизливого розстрілу японцями Перл-Харбора, перемога при Мідуеї стала для Америки символом могутності, успіху і удачі. В гарячці вони тут же зачали на верфях обойму нових кораблів, в якій першому дали ім'я славного острова. Згодом позначений щасливим ім'ям авіаносець кочував по різних колотнечею: витирає біля берегів В'єтнаму та Кореї, кружляв у Перській затоці, піднімаючи «Бурю в пустелі». У тотемного дідка багато разів міняли заклепки, не даючи піти на спокій, і тільки на межі втоми металу списали на берег, пришвартований біля пірсу в Сан-Дієго, залишивши висіти на якорі плавучої медаллю відваги. Так що в руках Уеса Туки виявилася історія одного з національних символів, а про національні символи або добре, або нічого, - тому сценарист звертається до плакатної знаковості і типовою образності, використовуючи колоду карткових сцен, розсіяних між сімейним лірикою і батальних штормом, уміщається патетику і лірику в прокрустове ложе банальних форм, вільно жмакаючи драматургію особистих відносин і сподіваючись на торжество сили, що вибухає в ігровому просторі морського бою, карбуючи з адміральських осіб тиснені профілі для обкладинки книжкових мемуарів, прямими лініями розкреслюючи шляху людей, плоско героїзуючи історичне значення тих подій, опріснених відстороненістю і обережністю авторів картини, найкраще управляються з павільйонної машинерією, комп'ютерною графікою і зеленим екраном, а не з людьми, призначеними носіями імен, але не доль, які залишають яскравий слід. Знаючи про бідного досвіді сценариста, студія сподівалася на стратегічне планування Роланда Еммеріха, який непогано освоївся в бою, знаходячи гірку правду війни в тому, що перемогу визначають розумні штабні розрахунки, а саме бій обрушується у нього виверженням хаосу, страху і божевільної відваги, створених маніпулятором ігрової консолі, примирюючи режисера з ритуальним значенням виконаної роботи, традиційної, як тост до ювілею і залп артилерійського салюту, як гімн до святкової дати або прапор, приспущений в скорботний день. Фільм - констатація факту, він не вражає уяву, не обпалює горем, лягаючи святкової листівкою до Дня ветеранів, який з усією країною відсвяткують мешканці Фредериксберг, малої батьківщини адмірала Нимица, автора великої американської перемоги, нащадка німецьких іммігрантів, блискучого розмазаний по щоках бронзою Вуді Харрельсона , гордість крихітного техаського селища з рядами пивнушек уздовж головної вулиці, завішані німецькими прапорами з чорним орлом, скромна фігура нудного стратега, замість якої картину підфарбовують приземлені головні герої з узагальнюючим набором благородства і честі, що програють очікуване порівняння з «Дюнкерка» Нолана, чиї персонажі відрізнялися неординарністю характерів, посмугованих рубцями протиріч, що коштували сторінок бестселерів, а ті, що в «Мідуеї» - годяться тільки для чергових плакатних листів.

2019-11-18 18:12:06
- 0 +

У кожного легендарного серіалу повинен бути свій непоганий спін-офф. Найчастіше вони створюються лише для того, щоб заробити грошей на вже популярній темі. У багатьох з них не видно тієї самої душі, яку вкладали в основний проект хоча б по початку. 'У всі тяжкі "- особливий серіал у всіх сенсах цього слова, тому що його спін-офф нехай не так крутий, як сам серіал, але гідний його. 'Краще телефонуйте Солу' - один з кращих спін-оффов на моїй пам'яті. Він зворушливий, іноді смішний і цікавий. Він розповідає історію становлення адвоката Сола Гудмана. Спочатку мені здавалося, що цей проект буде неможливо нудний, але хто ж знав, що криється за впевненим в собі людиною, якій насправді довелося подолати безліч перешкод на своєму шляху. І якщо перший сезон ще може здатися нудним, то далі тільки краще. Уже зараз закінчився четвертий, і я можу з повною впевненістю сказати вам, що він вище всяких похвал. Вже зараз ми маємо неможливе кількість відсилань до оригіналу, і розуміння того, що, швидше за все, наступний сезон виявиться останнім, тому що перед нами майже та сама версія Сола Гудмана. Цей серіал присвячений одному конкретному персонажу і Боб Оденкирк зумів просто чудово впоратися зі своїм завданням. Він показує нам Сола з зовсім іншого боку, яку ми не могли побачити 'У всіх тяжких'. Ми дізнаємося про його брата, завжди перевищує його, про життєві невдачі, які він зазнав, щоб стати самим класним адвокатом на районі. Так само цей серіал відкрив для мене неймовірну Рі Сіхорн, яка ... Просто чарівна. Серіал витриманий в атмосфері 'У всі тяжкі ". Він такий же розтягнутий в деяких моментах, вдумуватися і неспішний. І адже це все не йде йому на шкоду. Час за ним пролітає непомітно швидко і ... це просто феноменально. Так само дуже важливим вважаю те, що на ролях персонажів оригіналу залишаються все ті ж актори (а не як в "Місті гріхів '), що зайвий раз допомагає сприйняттю. Загалом, я не впевнен чи сподобається цей серіал людям, які не дивився 'У всі тяжкі ". Але в цілому він хороший, і я без докорів сумління рекомендую його до перегляду.

2019-11-05 11:51:11
- 0 +

Як часто ми бачимо в кіно тему людей, які хворіють на ДЦП? Аутизм, рак, СНІД, різні захворювання обіграні в кіно, але цього захворювання фільмів присвячено мізерно мало, і це не справедливо. До вступу до інституту я взагалі не підозрювала про існування такої хвороби, в інституті зі мною на одному факультеті вчилася така дівчина, на роботі я зустрічала також людей з цією хворобою, в різних формах. Це абсолютно нормальні люди, які живуть звичайним життям, тільки є певні особливості в побутових питаннях, але не більше того. І тут за своєю суттю, звичайна історія, де хлопець, розуміє, що може не сподобатися дівчинці, боїться до неї підійти і налагодити контакт, вирішує підкорити її серце заспівавши пісню на врученні атестатів, затія сумнівна, але романтична. Хлопець дізнається, що дівчинка любить стару групу «Меджік», знаходить гітариста цієї групи, який волочить жалюгідне існування, через зловживання алкоголем, і просить його допомогти, грошима, звичайно ж, не ображає. У процесі навчання, виходить, що ні стільки хлопчикові потрібен учитель, скільки вчителю учень, так як вони починають дружити і заліковують друг-другу душевні рани. Старий музикант знайшовши натхнення, навіть починає знову писати. Картина досить мила, є навіть момент пустити сльозу, вона душевна і наївна і не навіть трохи казкова. Так, сюжет не блищить оригінальністю, ти розумієш, чим все закінчиться, майже відразу, але почуття, що кіно зроблено з душею, мене особисто не покидало. При перегляді по тілу розливалося приємне відчуття теплоти ... Хронометраж прекрасний, сюжет не провисає, все бадьоро і швидко, не втомлюєшся, не сумуєш, спостерігаєш з інтересом. До мінусів картини можу віднести, що під час гри на гітарі, у Роми (Семен Трескунова), не було помітно, що у нього ДЦП, грав добре, без будь-яких проблем. В інших сценах, підозри на ДЦП взагалі не виникає, тут просто?. Можу сказати, що я очікувала у фільмі дуже багато музики, а її не справедливо мало, це пішло не в плюс картині.

2019-11-04 11:37:03
- 0 +

Що може бути краще 17 мілісекунд? Правильно, все, що на одну мілісекунди швидше. Саме ця затія стає провідною для двох кузенів з Нью-Йорка. Вінсент і Антон готові піти на все для досягнення заповітної мрії: на будівництво прямого волоконно-оптичного кабелю в тисячу миль довгою, на залучення кращих фахівців за великі гроші, на обман вищого керівництва і навіть на жертву справжніх людських цінностей. Вінсент ставить під загрозу не тільки своє здоров'я, але і в цілому адекватне співіснування в соціумі. Антон жертвує своєю сім'єю і ризикує своєю свободою заради поставленої мети. Все це не тільки демонструє серйозність намірів братів, а й дуже грамотно говорить про проблему сучасного суспільства - еквівалентному ценнізме. При цьому, фільм не збирається говорити, як погано ставити грошовий успіх вище всього іншого. Він просто показує наслідки всього цього, і вже висновки пропонує зробити кожному свої. Також картина включає в себе пристойну частку наукової термінології. Тут же варто відзначити, що далеко не кожен зможе у всьому цьому розібратися і засвоїти отриманий матеріал. З цього випливає, що навіть самий науковий фільм повинен підносити інформацію з інтересом для глядача. В даному випадку ми спостерігали за спілкуванням високоінтелектуальних людей, в своїй сфері, як за простим перерахуванням складних формулювань, без яких сюжет навряд чи втратив би в індивідуальності. Що стосується сюжету, то його можна охарактеризувати так само: початок надмірно замудрённое в науковому плані, т. К. Саме на цей відрізок часу довелося більшість розумових висловів. Середина зуміла знайти баланс у всіх лініях, і особливо в рівномірному розподілі подієвої складової. А кінець завершив основну думку режисера, яка слідувала по п'ятах за кожною дією у фільмі. Тут навіть знайшовся час для самоусвідомлення та переосмислення власного життя, що було виражено, як у вчинках, так і в діалогах. Драматизм в картину, творці привнесли з особливим трепетом. Він був грамотно впроваджений і розвинений ще до самої кульмінації. Особиста драма була провідною в цьому питанні протягом усього фільму. У кожного персонажа є свої проблеми і ось це розуміння, що назад шляху немає робить те, що відбувається на екрані ще більш сумним. Головні герої, незважаючи на всі перепони, підкинуті долею, все одно йдуть далі і зупинити їх натиск мабуть не здатний зупинити навіть найвпливовіший конкурент.

2019-11-02 11:33:03
- -1 +

Постановкою фільму займався Джин Ступницький - режисер і сценарист, для якого стрічка «Хороші хлопці» стала повнометражним дебютом. До цього Ступницький придумував жарти для комедійного серіалу «Офіс» (The Office) і брав участь в написанні сценарію для фільму «Училка» (Bad Teacher) з Камерон Діас в головній ролі. Для розуміння загальної картини відразу варто згадати, що продюсерами «Хороших хлопчиків» виступили Сет Роген і Еван Голдберг. Вони заснували компанію Point Grey Pictures, яка старанно працювала над створенням кінематографа з розв'язаним гумором начебто фільму «Сусіди. На стежці війни »(Neighbors) і мультфільму« Повний расколбас »(Sausage Party). Природно, нова комедія, знята під опікою Point Grey Pictures, не могла стати винятком із правил, хоча в ній і знімалися діти. Фільм «Хороші хлопці» отримав в прокаті рейтинг R за контент сексуального змісту, згадки алкоголю, наркотиків і вживання ненормативної лексики. І все це з присутністю неповнолітніх на знімальному майданчику. Виходить, що комедію, в якій задіяні діти, дивитися юним глядача категорично не радять. На ділі все не так аморально, як здається. Фільм розкриває стандартну ситуацію дорослішання. Персонажі наближаються до підліткового віку, але виявляються зовсім не готовими до атрибутів дорослого життя. По суті режисер Джин Ступницький показує те, з чим стикається будь-який сучасний дитина - він зауважує захоплення дорослих, суть яких до кінця не розуміє, і починає повторювати терміни, точне значення яких для нього залишається загадкою. Хороші хлопчики виправдають всі очікування тих, кому фільм сподобався ще з трейлера (і точно так же відштовхне тих, кого він обурив). Продюсерська команда на чолі з Сетом Рогеном залишається вірною своєму почуттю гумору, при цьому все-таки робить невеликі поступки заради дітей. Це виражається в сентиментальних вставках і в основній лінії, присвяченій тому, як дитині буває складно зорієнтуватися у всіх тенденціях сучасного світу.

2019-11-01 00:14:25
- 3 +

Зовсім свіженький ужастик на побиту тему покупки нерухомості від американця Тревіса Стівенса. Чоловік приїжджає в недавно куплений будинок, щоб зробити ремонт і навести порядок до приїзду вагітної дружини. Але, само собою зрозуміло - з будинком не все в порядку і мужику доведеться самому дізнатися, які страшні таємниці приховує колишній бордель. Початок нудне - перші півгодини практично нічого не відбувається, мужик мляво копошиться і щось там ремонтує, мало не вимкнула зовсім, але несподівано дім "прокинувся" і почав чудити, а ось що там відбувалося - пропоную подивитися самим. Фільм не пропонує нічого нового вже не баченого і не обіграного в подібних сюжетах, акторів мінімум, з декорацій -кілька кімнат, реквізит - старі ганчірки, молоток і червона рідина, хоча досить непогана робота гримерів, але знову ж таки нічого видатного і запам'ятовується. Акторський склад не сподобався - особи не багаті на емоції, особливо жіночі, тому і у глядача симпатії до їх персонажам не виникає. Був ще собакен, але і він начебто гальмував, але може це був його дебют, тому до псині поставилася поблажливо, тим більше, що її пустили в расход для деякого нагнітання атмосфери. Після перегляду зовсім ніяких емоцій, лише деяке здивування з приводу фіналу, але вважаю, що це можливий натяк на продовження. Ну і якщо бути зовсім чесним то у фільмі найбільше сподобався будинок, а решта ну таке на один раз.

2019-10-28 13:20:56